У пам'ять про важкі роки
Ось хліб рум'яний на столі
І печиво пахуче.
А прабабуся у ці дні
Втира сльозу горючу.
- Матусю, ти мені скажи,
Чом плаче бабця наша?
Не до смаку сьогодні їй
Ні борщик, ані каша?
Лиш трішки хліба узяла,
Скоринку зцілувала.
І по кришинці клала в рот
Водою запивала.
І мовчки все вона сидить,
В віконце поглядає
Матусю, щось її болить?
Чому не розмовляє?
А ще під вечір попросила
Принести свічку й сірники
Вазон відсунула красивий,
Що на вікні квітки й листки.
- Ой, милі діточки мої,
Солодкі рученята.
Болять бабусю ті роки -
Голодомору дати.
Бо все життя нашу бабусю
Та пам'ять повертає.
В ці дні у кожному вікні
Хай свічечка палає.
А святий хліб ви бережіть,
Не дайте крихті впасти!
Страшніше голоду й війни
Нема в світі напасті!
Катерина Заєць, 23.11.2024 р.
